Николаевские голуби Краматорска

ЛIДЕР

   Перший пiдбiг до голуба  Степанко.  Вiн  обережно  взяв  закривавленого птаха  в  долонi  i  вiдчув,  як  тiпалося  в  нього  серце,  а   очi   то заплющувались, то знову розкривалися. Вiн не пробував вирватися з  рук  чи навiть поворухнутись.

   - Дивись, дивись! - вигукнув один з  хлопчакiв,  показуючи  на  дзьобик птаха.

   Справдi, частина верхньої половини дзьоба була вiдламана i ввесь  дзьоб закривавився. Тепер уже не було надiї, що птах житиме...

   Батьковi Степанко розповiв, як вони бiгли в лузi  з  купання  додому  i побачили невисоко вгорi голуба i як iз-за верб раптом вихопився  шулiка  i схопив голуба в кiгтi. Вони  бачили,  як  безпорадно  пручався  в  пазурах хижака червоний красунь...

   Батько оглянув пораненого птаха i сказав:

   - Без їжi довго не протягне. Та й бач, який зранений увесь.  Щоб  трохи заспокоїти сина, мати взяла в нього голуба й обережно змила кров. Степанко розкрив птаховi дзьоба i спробував увiлляти в горло  краплину  води.  Вода лилася на  пiдлогу,  та  хлопцевi  здавалося,  що  голуб  проковтнув  одну малесеньку, як сльоза, краплинку. Тепер хтось iз хлопчикiв  тримав  птаха, другий силомiць розкривав  йому  дзьоба,  а  Чубарик  лив  у  горло  майже неживому птаховi ложку за ложкою холодну воду.  Все-таки  вода  лилася  на пiдлогу. Та раптом усi побачили, що голуб почав  спрагло  ковтати  живлющу

вологу. Тепер це вже добре було помiтно.

   Але й пiсля того голуб безпорадно лежав на  боцi,  розчепiривши  крило, нiби вкривався ним. Дiти намостили птаховi м'яку постiль з вати  у  старiй картоннiй коробцi з-пiд взуття i поставили бiля Чубарикового  лiжка.  Коли вони пiшли, Степанко сiв бiля коробки долi i тривожно стежив  за  диханням птаха. Очi в голуба були заплющенi, боки то здiймалися,  то  западали.  На зламаному дзьобi закипiла кров.

   Степанко дмухав на голуба i знаходив пiд пiр'ям слiди кiгтiв. Тодi  вiн розшукав пляшечку  з  зеленкою  i  помастив  ранки.  Голуб  увесь  вкрився зеленими плямами. Та  важливо  було  те,  що  вiн  жив,  хоч  i  здавалося хвилинами, що помирає...

   До вечора вiн ще тричi напував птаха холодною водою. Раз у раз до  хати заходила мати:

   - Не морочся з ним, сину, однаково не житиме. Батько теж це каже. А вiн знає...

   Степанко не кидав голуба. Пiзно  ввечерi  мати  насилу  примусила  його лягти. Довго не мiг заснути Степанко. Усе прислухався, чи не поворухнеться його голуб. Та не почув нiчого. А рано-вранцi,  лише  прокинувся,  вiдразу скочив до коробки. Голуб лежав, як i вчора,  на  боцi,  розчепiривши  одне крило. Тiльки очi були розплющенi, i вiн сполохано дивився на хлопця.

   - Живий! - закричав гучно Степанко.Живий!..

   Вiн вибiг з хати до матерi. Помчав до неї навпростець по грядках.  Мати пiдгортала картоплю.

   - Тепер житиме! Житиме! - гукав до матерi ще здаля. Мати кинула сапу  i пригорнула Степанка до себе.

   - Ах ти ж мiй Чубарику невезучий!.. Пробуй ще годувати - може, їстиме.

   Степанко знову помчав до хати.  Та  все  ж  таки  нагодувати  птаха  не щастило. Голуб рвучко смикав головою,  i  зернятка  пшона  розлiтались  по пiдлозi. Зате воду, яку лив йому в дзьоб Степанко з  чайної  ложки,  голуб ковтав охоче, пiдiймаючи щоразу голову. I раптом хлопчик побачив, як  одна краплина води, що впала на купку  пшона,  втягла  в  себе  кiлька  зернят. Утворилася  зовсiм  малесенька  грудочка  з  пшоняних  зерен.  Вона   булла завбiльшки як горошинка. Цю грудочку Степанко  поклав  голубовi  на  нижню

половину дзьоба. Але  той  не  змiг  захопити  зернята  зламаною  верхньою половинкою. Тодi Чубарик силомiць розкрив птаховi дзьоб i засунув грудочку пшона глибше. Птах не ворухнувся i не ковтав зернят. Тодi Степанко вилив у дзьоб ложечку води. I птах зовсiм несподiвано пiдняв угору дзьоб, витягнув шийку й проковтнув i воду, i. зернята. Чубарик заверещав з  радостi  i  аж пiдстрибнув на мiсцi. Потiм повторив усе ще раз. Голуб  проковтнув  знову. Ще раз, i ще, i ще...

   I з того дня Чубарик старанно годував свого голуба. Той незабаром  звик до свого рятiвника i вже не лякався, коли хлопчик брав його в руки.    Минуло багато днiв. Минало лiто. У  сараї,  пiд  самим  дахом,  Чубарик прибив до стiни старий ящик,  намостив  туди  соломи.  I  голуб  там  жив. Загоїлися його  рани.  Вiн  тепер  вiльно  вилiтав  з  сарая  i  сiдав  на вiдчиненому вiкнi Степанкової кiмнати. Якщо хлопчик спав, голуб  бiгав  по

пiдвiконню, надимав воло i довго  гудiв:  "Гу-у,  гу-у,  гу-у..."  I  якщо Степанко не прокидався, бо спав тепер мiцно, то голуб влiтав  до  кiмнати, сiдав просто на плече Степанковi, i знову  починав  гудiти.  Чубарик  враз прокидався i починав годувати свого улюбленця. Нi, птах лишився жити!    А як вiн лiтав!

   В одного з сусiдiв на висiлку, молодого шофера вантажної  машини,  Були доброї породи голуби. Пiсля роботи вiн випускав їх  з  голубника,  i  вони самi знiмалися з даху i годинами кружляли високо вгорi над своєю домiвкою.    Чубарикiв голуб щоразу з даху свого  сарая  стежив  за  цим  сусiдським табунцем.  Степанковi  здавалося,  що  в  ясних  очах  птаха  вiн  помiчає заздрiсть. Чудовий його голуб заздрив iншим, якi веселим  табунцем  ширяли так високо в блакитi.

   I одного разу, коли сусiдськi голуби щойно почали пiдiйматися  широкими колами вгору, Степанкiв красень не змiг себе стримати, зiрвався з мiсця  i приєднався до гурту. Але вiн не змiшався з чужим  табунцем,  а  лiтав  над ними, трохи вище. Як лiтав! Захоплений Чубарик не одводив i на мить  свого погляду вiд  улюбленця.  Навiть  сусiда,  великий  знавець  у  голуб'ячому спортi, замилувано стежив за "чужаком", а потiм таки не витримав i  гукнув через два двори до Степанка:

   - Оце краса! Оце лiдер!.. За таким полетять!

   А Чубарик i сам був гордий за свого голуба, за свого Лiдера, як прозвав його сусiд.

Продолжение статьи...